ІНСТИТУТ УСИНОВЛЕННЯ У СІМЕЙНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ.

Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя дитини. Вперше усиновлення отримало своє юридичне закріплення ще в Стародавньому Римі в Законах XIІ таблиць. Вже в той час римські бездітні громадяни з економічних спонукань чи для продовження сім'ї та сімейного культу всиновлювали дітей своїх родичів чи інших осіб. При цьому процедура усиновлення була досить складною. У класичний та посткласичний періоди Римської імперії процедура усиновлення була спрощена. Разом з тим, у цей період вимагалося, щоб особа, що виступала усиновителем була старшою за віком від особи, що підлягала усиновленню, тобто усиновленого, не менше ніж на 18 років.
Інститут усиновлення і сьогодні є одним із найскладніших правових питань. Така складність, з одного боку, полягає в тому, що даний інститут постійно змінював свою процедуру розгляду, а , з другого, питання усиновлення є складним психологічним моментом, при якому суд не має права допустити помилку, адже мова йде про майбутнє дитини, її адаптацію в сім'ї усиновлювачів, збереження самої сім'ї усиновлювачів, їх розуміння майбутніх складнощів щодо виховання дитини, правових наслідків усиновлення та інше.
Ще у 90-ті роки XX сторіччя, усиновлення проводилося і санкціонувалося органами державної влади шляхом прийняття рішення виконавчими комітетами районних чи міських рад народних депутатів. З 1996 року питання усиновлення почало вирішуватися у судовому порядку. А також це питання глибоко постало у зв'язку з великою кількістю усиновлення українських дітей іноземцями. У період, коли рішення про усиновлення провадилося органами опіки, зачасту усиновлені діти поверталися до дитячих будинків, з причини, що батьки не хотіли з ними проживати, або навпаки – діти не хотіли проживати у даних родинах.
Із прийняттям нового Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України було докірно змінено інститут усиновлення. Якщо раніше метою усиновлення було виховання дитини у сім'ї, пов'язане з суспільним та сімейним впливом, то на сьогоднішній день усиновлення розглядається виключно в інтересах дитини.
Усиновленою може бути дитина до досягнення нею повноліття. Але у окремих випадках, в інтересах життя та розвитку дитини, суд може винести рішення про усиновлення повнолітньої дитини. Дитина, що була покинута в пологовому будинку, яку було знайдено або підкинуто може бути усиновлена лише по досягненню нею двохмісячного віку.
Усиновлювачем дитини може бути лише особа, що досягла повноліття та є дієздатною, та старша за дитину, що підлягає усиновленню не менше ніж на 15 років, а якщо усиновлюється повнолітня особа, то ця вікова різниця повинна складати не менше 18 років. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статті. Особи, що не перебувають у шлюбі між собою не можуть усиновлювати одну і ту ж дитину окремо, суд може винести рішення про усиновлення ними дитини, але при умові їх спільного проживання. Якщо дитина має лише матір, то вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким мати не перебуває у зареєстрованому шлюбі і навпаки.. Але при цьому, якщо дитина має лише матір або батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути одна жінка або один чоловік. Не можуть бути усиновлювачами особи, що обмежені у дієздатності, визнані недієздатними у встановленому законодавством порядку, позбавлені батьківських прав, якщо дані права не були поновлені, були усиновлювачами по відношенню до іншої дитини, та дане усиновлення підлягало відміні з їх вини, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічних та наркологічних диспансерах, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, не мають постійного заробітку або місця проживання, страждають на інші захворювання.
Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається, лише особисто. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення: стан здоров'я, матеріальне становище, сімейний стан усиновлювачів, мотиви, з яких бажають усиновити дитину, взаємовідповідальність, особу дитини та її стан здоров'я та інше. Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішення суду про усиновлення. За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду свідоцтво про усиновлення державного зразку. Дане свідоцтво видається на підставі рішення суду та актового запису про народження дитини. При усиновлені можуть змінюватися прізвище, ім'я та по-батькові дитини, також дата народження дитини та її місце народження. Вони можуть змінюватися як одночасно всі, так і лише окремі (наприклад, лише прізвище та по-батькові дитини). При проведені усиновлення на підставі рішення суду вносяться відповідні зміни до актового запису про народження дитини на підставі рішення суду. Органи реєстрації актів цивільного стану повинні вносити лише ті зміни, що зазначені у даному рішенні суду. При скасуванні усиновлення суд у тримісячний строк повинен направити рішення суду до відділу реєстрації актів цивільного стану, де знаходиться актовий запис про народження дитини для внесення відповідних змін до актового запису про народження, у зв'язку з тим, що виникає багато правових наслідків після скасування усиновлення як з боку батьків дитини, так і з боку дитини.
Всі питання, пов'язані з усиновленням, потребують не лише контролю з боку суспільства та держави, але й постійного аналізу даних справ, який повинен проводиться постійно. Це дасть можливість питанням усиновлення набути державної прозорості, а в необхідних випадках – допомоги та захисту інтересів дітей.

Заступник начальника Миколаївського
районного управління юстиції –
начальник відділу РАЦС С.С. Данильченко