Деякі питання про шлюбний договір.

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосувався у країнах Західної Європи та США, у нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України”, згідно з яким Кодекс було доповнено ст.. 27 \1, що передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України (далі -СК), що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більш уваги, ніж Кодекс про шлюб і сім’ю України, у якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993року №457, яка зі вступом у дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форм договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що йтиметься нижче.
Шлюбний договір - це насамперед угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами, які вступають у шлюб, або подружжям.
Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що за ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства.
Проте на практиці шлюбний договір насамперед застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин.
Отже, подружжя або особи, які бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Як свідчить статистика, протягом 2002р. в Україні посвідчено 171шлюбний контракт приватним нотаріусами і 34 - державними. У 2003р. намітилася тенденція до зростання кількості укладених шлюбних контрактів, їх було укладено аж 477 (422 посвідчено приватними нотаріусами,
55 - державними).
У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до ч.2 ст.34 Цивільного кодексу України у випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, котра не досягла повноліття, вона набуває цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Щодо набрання чинності договором, то ст.95 СК визначено, що у тому разі, коли шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено у тексті договору.
Щодо зміни умов шлюбного договору, то особи можуть включити до його тексту положення, які будуть регулювати порядок внесення змін, а також загальний строк дії шлюбного договору в цілому або тривалість окремих прав та обов’язків. Можна також встановлювати умови чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.
Якщо шлюбний договір не містить положень про порядок внесення змін до нього, то подружжя може змінити положення договору за взаємною згодою шляхом укладання відповідного договору, який також підлягає нотаріальному посвідченню. У односторонньому порядку зміна умов шлюбного договору не допускається. Проте, якщо згоди не досягнуто, то шлюбний договір на вимогу одного з подружжя за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, у тому числі повнолітніх непрацездатних, що мають істотне значення.
Стаття 101 СК надає право подружжю за взаємною згодою відмовитися від шлюбного договору шляхом подання до нотаріуса заяви про це. Права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються у день подання до нотаріуса такої заяви.
Крім того, Сімейний кодекс передбачив ще таку підставу для розірвання шлюбного договору, як неможливість його виконання. У цьому випадку на вимогу одного з подружжя шлюбний договір розривається в судовому порядку.
Шлюбний договір може бути визнаний недійсним. Статтею 103 СК встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених Цивільним кодексом України.
Проте, на жаль, в Україні укладалося дуже мало шлюбних контрактів. З багатьох причин, перш за все психологічних: напередодні весілля не виникало бажання визначати «економічні відносини сім’ї ».
Небажання укладати шлюбний договір можна пояснити ще і тим, що раніше це можна було зробити виключно до реєстрації шлюбу. Якщо ж, проживши разом декілька років, подружжя шкодувало про те, що шлюбного контракту немає, то вже не було можливості його укласти. Будемо сподіватися, що надання подружжю можливості укласти шлюбний договір і після реєстрації шлюбу матиме позитивні наслідки та сприятиме зростанню кількості шлюбних контрактів в Україні.

Заступник начальника Миколаївського
Міського управління юстиції – начальник
Центрального відділу РАЦС
Оксана Миколаївна Гнатовська